Юл Бріннер

– Слухай, а чому ти вчора не згадала про Юла Бріннера? Чи ж він не українець? – в’їлася в мене Хомівна.
– Дійсно, чому? Талановитий актор, чудовий голос, мужня неординарна людина; Кріс Адамс – кумир моїх однокласників…
– А нашого цвіту по всьому світу? – гонорилася сусідка, знаючи, що ця ідіотська фразочка для мене, як для бика червона шмата…
– Зрештою, вирішуй сама, чи українець він…
Його дід Юліус Йозеф Брінер (1849-1920) народився в Швейцарії у німецькому кантоні Ааргау, містечку Мерікен-Вільдег, любив, коли його називали Жуль. Отже, швейцарський німець. Учився в компанії «Данзас», 16-річний купець разом із батьками переїхав до Йокогами (Японія), одружився. Потім кинув родину, переїхав на Сахалін, там одружився з Наталією Йосипівною Куркутовою (буряткою по матері). У Росії Жуль Брінер (так, з однією Н) називався Юлієм Івановичем, але швейцарське громадянство залишив собі, дітям і онукам.
З 1880 р. Юліус Брінер оселився у Владивостоці, купив срібні копальні, заснував власну транспортну компанію «Брінер і Ко», побудував будинок у центрі. У нього народилося шестеро дітей — троє хлопчиків і три дівчинки. Син Борис закінчив гімназію, поступив у Санкт-Петербурзький університет, вивчав мінералогію. В столиці познайомився зі студенткою консерваторії, Марією Дмитрівною Благовидовою (українкою, дочкою лікаря). У 1914 р. вони одружилися, народилася дочка Віра, а 11 липня 1920 р. у родинному будинку знайшовся син, названий на честь діда Юлієм – Юлій Борисович Брінер. Як бачите, в крові дитини був німецько-бурятсько-український коктейль, або як казали знайомі: «Юл із шампанським у крові». Чотири роки дитинства промайнули в будинку діда. А далі – батько поїхав у Москву і безтямно закохався в актрису МХАТу Катерину Корнакову, дружину Олексія Дикого. Відбив її і вивіз аж до Харбіна. Розуміючи, що дружині радянці не дадуть жити, порадив тікати. Забрала Марія Віру, Юла і подалася в Харбін. У Китаї родина не бідувала, мати займалася з дітьми музикою, влаштовували домашні вистави. Красуня Віра мала чудовий голос, а Юл – де не посій, там і вродить: любив бути причетним до всіх дій, з 12 років став запеклим палільником, випалював по 2-3 пачки цигарок за день.
Та 1932 р. японці прийшли в Харбін – і родина виїхала в Париж. У Франції величезне скупчення росіян. Краса Віри, її голос, манери знаходять шанувальників: Серж Лифар, Федір Шаляпін, Вацлав Ніжинський, Фелікс Юсупов. Одного разу Віра взяла з собою у кабаре «Ермітаж» Юла. Брат – не подарунок, підліток, готовий до бійки, якоїсь витівки, але тут був зачарований співом циган, російським кабаком. З того часу Юл заприятелював із родиною циган Дмитрієвих: трохи старшим Альошею та його сестрами Марусею, Валею. Альоша учив Юла грати на гітарі; розкрив велику таїну: світ – театр, тож умій виділятися. https://www.youtube.com/watch?v=A95u_HtdOYU
[embedded content]Зрештою, 15-річний Юл дав свій перший концерт у супроводі 30 гітар: отримав перші гроші та прихильників. А ворожка Маруся нагадала юнакові щастя-долю; відкрила солодкий гріховний світ. Одночасно Юл Брінер навчався в Сорбонні.
Юл – майстер химерних вигадок. Він поширював чутки, ніби його пращур – Чінгізхан; потім тиражував легенду, що народився в циганському таборі на Сахаліні. Та Юл – непосида. Він мандрував Нормандією. На пляжі зустрів мандрівних акробатів. Юл придумав номер «літаючий клоун» і виступав з ним у Паризькому цирку. Італія, Іспанія, Франція… На одній із репетицій, Юл зірвався, зламав ребра, пошкодив хребет. Після травми присів на опіати. Шукаючи забуття, познайомився з Жаном Кокто. І зрозумів: час брати себе в руки. Він зумів це зробити: поїхав до родичів у Швейцарію, чесно розповів про залежність, рік провів у дорогій клініці. Коли повернувся, ударом під дих була звістка, що у матері лейкемія. Звернувся до батька, той запросив їх усіх у Харбін. Китайці лікували маму. А Катерина Корнакова узялася за Юла: дала йому перші уроки майстерності, написала рекомендацію своєму вчителю Михайлу Чехову. Батько ревнував дружину, східна медицина була безсила. Залишалася надія на нові американські методи лікування. І Юл з матір’ю поїхали до США, розмістив маму в госпіталі. Почав шукати Чехова. Точилася війна, світ збожеволів, а Михайло Чехов гастролював у США, зустрівся з Юлом. Та ніякої ролі парубкові не дав, запропонував місце шофера вантажівки. Юл погодився, але ця робота не рятувала: рахунки за лікування накопичувалися… І він влаштувався виконавцем циганських пісень у нічному клубі «Блакитний ангел». Тут 20-річний Юл зустрівся з 40-річною Мерлін Дітріх і розпочався роман десятиріч…
Взимку 1941-го Михайло Чехов дав Юлу міні-роль у виставі «Дванадцята ніч», а в кінці року Юл познайомився з зіркою Голлівуда Вірджінією Гілмор. У 1943 р. Юл Брінер подав заяву на отримання американського громадянства, в анкеті вказав, що він громадянин Швейцарії; одружився з Вірджинією. Народився у них син Рок. Оскільки Юл розмовляв багатьма мовами (російська, французька), в часи Другої світової війни його не взяли до армії через слабкі легені; а призвали на службу до Військового Інформаційного агентства США і протягом усієї війни був коментатором на радіостанції, що транслювала свої передачі на територію окупованої німцями Франції.
Після Другої світової війни актор повернувся до США і 1946 року з’явився разом з акторкою Мері Мартін у головних ролях на Бродвеї в п’єсі «Пісня для лютні». 1949 року Юл вперше знявся в кіно, стрічка була класу «Б» про наркоторгівлю в м.Нью-Йорк під назвою «Порт Нью-Йорка». Великий перелом у кар’єрі Юла Брінера настав 1951 року: його обрали на роль короля Сіаму в бродвейському мюзиклі «Король і я». За цю роль він отримав безліч нагород, любов глядачів і похвали критики. В цей період Юл додав до свого прізвища другу літеру «н», перетворившись на «Бріннера». Тоді ж за порадою Марлен Дітріх, поголив голову, став голомозим, що стало його фірмовою фішкою. Бріннер виступив у цій постановці 1246 разів, акторові дали охорону, бо армія прихильниць не давала проходу. Потім поїхав до Голлівуда і повторив свій успіх в екранізації мюзиклу.
У 1956 році Бріннера чекав шалений успіх: він зіграв Рамзеса II у стрічці Сесіла Де Мілля «Десять заповідей», російського генерала Буніна у фільмі колишнього киянина Анатоля Литвака «Анастасія», а кіноверсія мюзиклу «Король і я» принесла Юлу премію «Оскар» як найкращому актору року, яку 1957 року вручила йому італійська кінозірка Анна Маньяні. Потім він знявся у картині «Брати Карамазови» (1958) за романом Федора Достоєвського, ще раз співпрацював із Литваком у фільмі «Подорож» (1959) та Де Міллем у фільмі «Пірат» (1958). За роль у фільмі «Соломон і цариця Савська» отримав свій перший мільйон доларів, але мав сплатити майже 900 тисяч податку! Юл Бріннер виїхав до Швейцарії і звідти написав, що відмовляється від американського громадянства.
У 1959-му Юл поїхав до Японії, купив у Акіро Куросави право на ремейк «Семи самураїв». Так народився вестерн «Чудова сімка» (1960). Про цей фільм під час візиту у США Микита Хрущов сказав, що стрічка хороша, але шкідлива для радянських людей. Пам’ятаю популярну газетну статтю «Двійка за сімку». Всесвітню славу Юлу принесла роль ковбоя Кріса Адамса. Слава, гроші, розкішне життя. Юл купив маєток у Женеві, замок у Нормандії, апартаменти у Нью-Йорку. Мав унікальну колекцію картин, лімузин, ванни шампанського, зграї пінгвінів. Епатажний Юл міг випити залпом пляшку горілки, станцювати гопака. Він одружувався, зраджував, розлучався і знову одружувався… 29 січня 1965 р. уряд кантону Ааргау дозволив внести зміни до книги актів цивільного стану: Жуль Брінер (Jules Bryner) став Юлом Бріннером (Yul Brynner).
Фільм «Тарас Бульба» (1962), екранізація повісті Миколя Гоголя, де Бріннер грав Тараса, мав стати його бенефісом, але виявився невдалим. З цього часу кінокар’єра Бріннера пішла на спад. 1969 року він виконав одну з ролей у югославській воєнній драмі «Битва на Неретві», номінованій на премію Оскар як найкращий фільм іноземною мовою.
А податкова США не думала прощати Бріннера. Щойно він з’явився в Голлівуді, як йому довелося сплатити мільйон.
Новий зліт популярності Юла стався 1973 року, завдяки успішному фільму «Світ Заходу», де він грав роль робота-вбивці, візуально спародійований із образу Бріннера у «Чудовій сімці». Королева Єлизавета ІІ запросила в палац короля Голлівуду.
У вересні 1983 року лікарі виявили в актора неоперабельний рак легенів і повідомили, що йому відміряно не більше місяця. Юл вирішив померти на сцені: подався в турне з виставою «Король і я» на прощальні гастролі від Західного до Східного узбережжя США: турне тривало майже два роки і закінчилося 1985 року за 4 місяці до смерті актора.
10 жовтня 1985 року Юл Бріннер лежачи заграв на гітарі, роздався могутній баритон:
Окончен путь, устала грудь
И сердцу хочеться немножко отдохнуть

Лип 12, 2019Ганна Черкаська

uahistory.com

О admin

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*