Українізація?

– Ань, поясни мені по-людськи таку мудру фразу, – підлещується Хомівна, ось, читаю: «Лінгвоцид (мововбивство) — свідоме, цілеспрямоване нищення певної мови як головної ознаки етносу — народності, нації. Лінгвоцид спрямовується в першу чергу проти писемної форми мовлення. Кінцева мета лінгвоциду є етноцид — ліквідація народу як окремої культурно-історичної спільноти, винародовлення етносу.»
– Ну, сусідочко, ти такі теми піднімаєш! Убивство мови, її писемного варіанту. От візьми наші запорізькі степи. За часів козацтва тут тільки на Січі була школа джур, навчання драгоманів, похідні церкви. Знищили москалі Січ – і жодної школи Запорізький край не мав і жодного міста не було. Коли ж погнали козаків на Північну війну, будувати Петербург, забрали зимівники запорожців. Засланих і каторжних нагнали з московщини будувати міста.
Візьми наше Запоріжжя: збудували форт Олександрівськ для військових і форштадт – для будівельників, а українцям заборонено було там селитися – тільки за річкою Московкою. Пролунав наказ Потьомкіна: «Заселить степь всякой сволочью да поболее!» – і почали заселяти чужинцями: німцями-менонітами, болгарами-мусульманами, арнаутами, греками, москалями-старовірами. І жодної української церкви, жодної школи не було. Навіть назву Україна було заборонено, натомість видали ярлик: «Малоросія», а сусіди-литвини отримали назву «Білорусія». Отак підтримувався міф про колиску з триголовим потворою… Уяви собі, що першими окупанти укоськали сябрів – і 30 липня 1840 р. пролунав указ Миколи І про заборону використання назви «Білорусія», її замінили на «губернії Північно-Західного краю». Отже, це і є етноцид – убивство нації.
– Ага, ясно. Коли ж перша українська школа в наших степах з’явилася?
– У квітні 1918-го, коли степи Запоріжжя звільнили від зайд-окупантів українські січові стрільці під орудою сотника громадянина УНР Василя Вишиваного (Вільгельма фон Габсбурга), у нас з’явилися перші українські школи та перша українська газета «Січ».
– А Софочка зудить, що ни фсёравно на каком языке гаварить… И кто вам не давал балакать на мове? О, які хитрі вбивці чужих мов!
– Після поразки УНР на більшій частині території України до влади прийшли червоні. Щоб закріпити свою владу, більшовики взялися впроваджувати програму коренізації — заміни російської мови на мови національних меншин в адміністрації, освіті, культурі. У квітні 1923 р. XII з’їзд РКП (б) оголосив коренізацію офіційним курсом партії в національному питанні. Саме тоді Україну поділили на територіально-національні округи. Наприклад, у Запорізькій області були німецький, болгарський, чеський, єврейський округи. В округах існували школи, технікуми, виші національною та українською мовами.
1 серпня 1923 р. у Харкові ухвалено постанову ВУЦВК і РНК УСРР про заходи по забезпеченню рівноправності мов і про сприяння розвитку української мови. В Україні ця програма отримала назву українізації. Отже, 1923-ій – офіційний початок українізації. Закінчився цей період 26 червня 1926 р. листом Сталіна.
– Всього три роки? Тобто виявили свідомих українців, склали розстрільні списки…
– На жаль, твоя правда… «Еліта» дуже нагадувала теперішню: ЦК КП(б)У мав у своєму складі 16% українців (секретарі ЦК Е. Квірінґ і Д. Лебедь одверто виступали проти будь-яких поступок українській культурі), тому про українізацію мови не було – тільки коренізація. Головну роль у дальшому здійсненні українізації відігравав Народний комісаріат освіти (якому тоді підпорядковувались усі ділянки культури), очолений до 1926 О.Шумським, а після його усунення – М. Скрипником.
Треба віддати шану українським ученим: ВУАН російської мови зовсім не було вживано від часу її заснування аж до 1933 р.
На 1931 рік в Україні з усіх 88 театрів 66 було українських, 12 єврейських, 9 російських.
Якщо на 1922-ий українських газет не було в природі, то 1933 р. було три великі російськомовні газети, українських журналів було 89 на всіх 118; книжкова продукція була українізована на 83%.
18 листопада 1933 р., коли понад 10 мільйонів українців було замордовано голодом, набула чинності Постанова ЦК КП(б)У про припинення політики українізації. Протягом 1933—1934 рр. більшість діячів українізації були ліквідовані або заподіяли собі смерть (М. Хвильовий, М. Скрипник), і відтоді почалася русифікація: відміна правопису 1928 р., заборона буржуазно-націоналістичної літери ґ.
– Сказано, не сідай грати в карти з шулером.
– У листопаді 1938 р. посеред навчального року за один день усі національні школи стали російськими, тільки українські – до війни побули українськими. І найжахливіше – 1940-го в Україні не було перших класів, не було дітей.
-Дійсно, етноцид…

Лис 18, 2018Ганна Черкаська

uahistory.com

О admin

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*