Тарас Шевченко, пам’ятники

На земній кулі найбільша кількість монументів, встановлених одній особі, нашому Шевченкові – понад 1200 пам’ятників у 38 країнах.
Як творилися ці монументи? Звісно, по-різному, починаючи від прижиттєвих зображень.
Після заслання Тарас Шевченко жив у Пітері в Академії та подружився з художниками Г. Деньєром і Ф.Каменським, а також із скульптором М. Микешиним. Вони часто приходили до майстерні Тараса Григоровича.
Якось Шевченко одержав посилку з українським салом і з цього приводу влаштував дружню вечірку. Під добрий ром і сало друзям трохи розвиднилося й повеселішало. Вони зняли з постаменту фігуру Юпітера роботи Пименова й посадовили на місце громовержця Тараса Шевченка. Сидячи на місці Бога, Шевченко позував і розважав своїх друзів розповідями, спогадами; співав приємним тенором улюблені пісні. Коли прийшов час перших чи других півнів, двері несподівано відчинилися – і з’явився професор Пименов. Щоб не підставляти друзів, Шевченко пішов на рекорд: зіскочив з кафедри й через вікно вистрибнув у сад. Пименов тим же шляхом кинувся наздоганяти Тараса, але далеко куцому до зайця… До нас дійшов скульптурний портрет, виконаний із натури М.Пименовим.
Учень професора Миколи Пименова Федір Каменський у 1859 — 1860 рр. йшов на велику золоту медаль і ліпив погруддя Т. Шевченка. Він виконав сумну місію: зробив посмертну маску Т. Шевченка. У 1862 р. Федір Каменський на підставі прижиттєвих зображень та маски виконав свою дипломну роботу: образ поета в формі класичної герми – оголений бюст на чотиригранному п’єдесталі. І отримав за цю роботу звання художника.
Понад сто років кімната, де провів останні роки життя Шевченко, стояла замкненою. Нею не користувалися, але не забували. До 100-річчя з дня народження поета на стіні встановили меморіальну дошку, а поруч — погруддя роботи Ф.Каменського, створене 1862 р.
А скульптор М.Микешин готувався розмістити барельєф Шевченка на пам’ятнику «Тисячоліття Росії» у Новгороді. Тарас Григорович їм позував. Треба віддати належне царизму: уряд робив усе, щоб вбити у зародку всі спроби увічнити образ поета засобами монументального мистецтва. У 1860 р. цар особисто заборонив скульптору М.Микешину розміщати барельєф Шевченка на пам’ятнику «Тисячоліття Росії».
Г. Деньєр написав з Тараса Григоровича портрет, який подавав на виставку.
Перші скульптурні зображення (погруддя) Тараса Шевченка: мармуровий бюст (1869) і бронзовий (1872, для Чернігівського музею) виконав козацький нащадок Пармен Забіла. Йому належить і перший у світі пам’ятник письменнику-українцю Миколі Гоголю в Ніжині (1881 р.).
Олексій Алчевський дуже любив Т. Шевченка, знав напам’ять багато його творів. У 1899 р. він замовив і профінансував зведення першого в Україні пам’ятника Тарасові Шевченку. Погруддя з дорогого білого італійського мармуру виконав професор Петербурзької АМ Володимир Беклемішев (родом із Дніпропетровщини, учень Дмитра Безперчого). У ті часи неможливо було офіційно відкрити пам’ятник славетному українському поету, тому його встановили у Харкові на невисокому постаменті на газоні перед жіночою недільною школою, якою опікувалася Христина Алчевська.
На початку 30-х рр. ХХ ст. викладач Харківського юридичного інституту М. Алчевський-син передав погруддя до галереї картин у Харкові, що зберігається й експонується у Національному музеї Т. Шевченка в Києві.
Учень Володимира Беклемішева Федір Балавенський у 1903 році у Седневі на Чернігівщині спорудив бронзовий пам’ятник Т. Шевченку, про який Опанас Сластьон писав: «Проживаючи літо 1903 року у господарстві старовинного маєтку Лизогубів, де колись часто гостював Шевченко, я сфотографував пам’ятник (погруддя) Тарасу Григоровичу, поставлений у тому місці каштанової алеї, де любив ходити замислений Тарас Григорович».
Учень Федора Балавенського – Іван Кавалерідзе – автор пам’ятника Шевченкові в Ромнах. Цікаво підкреслити тяглість шевченкіани скульпторів: Володимир Беклемішев – Федір Балавенський – Іван Кавалерідзе (учитель – учень).
27 жовтня 1918 р. у часи Гетьманщини на честь перебування Тараса Шевченка на Іллінському ярмарку в Ромнах на Сумщині, на тому місці, де влітку 1845 р. стояв намет Тараса Григоровича Шевченка, було відкрито пам’ятник роботи Івана Кавалерідзе (учень Ф. Балавенського). На той час він був єдиним післяреволюційним пам’ятником Тарасу Шевченку в Україні.
Пам’ятник вирішили встановити роменські залізничники, які попрохали про допомогу у його створенні свого земляка, Івана Кавалерідзе. Архітектор погодився. Іванові Кавалерідзе допомагали:
Григорій Вашкевич — історичний консультант, особистий знайомий Тараса Григоровича;
брати Орленки, які виливали скульптуру, встановлювали каркас;
Степан Шкурат (пізніше він став знаменитим артистом, але на той час був звичайним багатодітним пічником), котрий виконував бетонні роботи.
На відкриття прибула урядова делегація з Києва та особистий представник гетьмана П. Скоропадського осавула Блаватний, який поклав до монументу вінок від гетьмана.
У концерті брали участь М. Вороний, Марія Литвиненко-Вольгемут, М. Микиша.
Через те, що пам’ятник був виготовлений з бетону, з часом він почав руйнуватися, тому 27 жовтня 1982 року було встановлено його копію з бронзи. Реконструкцію проводили скульптори В. Клоков та Б. Довгань, а також архітектор Ф. Юр’єв.
У березні 1919 р. було відкрито перший пам’ятник Т. Шевченку у Києві перед будинком нинішнього Національного художнього музею на вулиці Грушевського, та у серпні 1919 року був розбитий денікінцями.

Жов 26, 2018Ганна Черкаська

uahistory.com

О admin

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*