Нащадок гетьмана Івана Сулими

9 грудня 1842 р. у Москві народився князь Петро Кропоткін.
Він мав бездоганний родовід. Петро́ Олексі́йович Кропо́ткін – Рюрикович у тридцятому поколінні, куди Романовим до нього! Батько — князь Олексій Петрович — генерал-майор, георгіївський кавалер; володів значними маєтками, мав 1200 душ кріпаків. Зі своєю майбутньою дружиною Катериною Миколаївною з гетьманського роду Івана Сулими, дочкою генерала Миколи Сулими, Олексій Петрович познайомився у Варшаві. Там відбулося їхнє весілля. У них знайшлося четверо дітей: Микола, Олена, Олександр і Петро. Матері Петро майже не знав: вона померла від сухот, коли хлопчику було три роки.
Через два роки після смерті Катерини Миколаївни Олексій Петрович одружився вдруге. Єлизавета Марківна Карандіно — дочка адмірала Чорноморського флоту — була поганою мачухою. Молодші діти — Петро й Олександр — до вступу в навчальні заклади виховувалися вдома. Хлопчики успадкували від матері жвавий розум, доброту, любов до прекрасного.
Петро Кропоткін здобував освіту в Першій московській гімназії, у Пажеському корпусі, був камер-пажем царя. Перед молодим офіцером була перспективна військова кар’єра, а він обрав географію, службу в Амурському кінному козачому війську на Далекому Сході, чиновником із особових доручень при генерал-губернаторі Східного Сибіру. Мандрував невивченими районами Північної Маньчжурії, схилами Саян, досліджував Патомське нагіря. В експедиціях Кропоткін зробив десятки відкриттів, запровадив термін «вічна мерзлота». Його ім’я стало всесвітньо відомим, Російське географічне товариство нагородило його золото медаллю. Кропоткіну за заслуги запропонували пост секретаря Російського географічного товариства, але він відмовився. Іменем Кропоткіна названо:
хребет Патомського нагір’я в Сибіру;
хребет і вулкан у Східному Саяні;
місто Кропоткін у Краснодарському краї Росії.
У 1867 р. Кропоткін вийшов у відставку У 1867—1868 рр. навчався на математичному відділенні фізико-математичного факультету Петербурзького університету. 1872 року Кропоткін здійснив поїздку по Європі, де вступив до Першого Інтернаціоналу (лідер революціонер-емігрант Михайло Бакунін).
У 1874 р. Кропоткіна заарештували за належність до таємного товариства, його помістили до Петропавлівської фортеці. Через в’язничні умови у нього розвивається цинга, підупадає здоров’я. Через 2 роки Кропоткіна перевели до тюремного шпиталю, звідки він втік і емігрував.
40 років еміграції: виїхав у 34 роки, повернувся в 75 років. Кропоткін багато працював: писав наукові розвідки, перекладав майже з усіх європейських мов, часто виступав на зборах. Був одним із скарбників Фонду допомоги російським емігрантам. Він був видатним оратором: привабливий, полумяний, з чудовим голосом і дикцією. Він умів запалити публіку, зачарувати. Зачарував він і молоденьку студентку, яка приїхала до Швейцарії з Томська. Одружилися.
Та хіба можна уникнути тюрми й суми? Молоде подружжя екстрадирували з Швейцарії. У 1883 р. на Ліонському процесі анархістів отримав 5 років тюрми. Кропоткін потрапив до Ліонської в’язниці: знову цинга, до якої додалася малярія. Втеча була неможливою, але виручила турбота дружини: три роки вона вміло організовувала акції протесту. Зрештою, під тиском лівих депутатів Французького парламенту Кропоткіна випустили.
У 1886 р. у віці 44 років Кропоткіни переїжджають до Великобританії та залишаться там до 1917 року.
У Великобританії він займається енциклопедичною роботой, багато пише про географію Росії.
Після петроградської Лютневої революції 1917-го Кропоткіни повернулися до Росії. Він відмовився від запропонованої тимчасовим урядом посади міністра. До влади уряду Леніна, червоного терору поставився критично. Він звертався до Леніна, закликав припинити червоний терор і захоплення заручників.
Останні роки Кропоткін провів у підмосковному Дмитрові. Ленін стежив за життям великого анархіста, через дружину пропонував допомогу, але завжди чув відмову. Коли 77-річний Кропоткін захворів, Ленін направив до вченого народного комісара охорони здоровя Семашка, прислав спецпайок, але знову – відмова.
Петро Кропоткин тихо помер у Дмитрові під Москвою 8 лютого 1921. Похорони Кропоткіна поклали початок радянській традиції прощання з видатними людьми. До Дмитрова прибув спеціальний траурний поїзд, на якому домовину з тілом покійного доставили в Москву і встановили для прощання в Колоному залі Будинку союзів. З Кропоткіним прощалися два дні. Цікаво, що вязнів-анархістів під слово честі відпустили на прощання і вони повернулися до тюрем. Тоді ще було слово честі!

Гру 10, 2018Ганна Черкаська

uahistory.com

О admin

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*