Маркіян Шашкевич

6 листопада 1811 року в с. Підлисся, Золочівський район, Львівщина у греко-католицького священика о. Семена народився первісток – хлопчик із сумними синіми очима Маркіян Шашкевич. А потім посипалося як з маківки зерня ще четверо синів і троє дочок.
Дід, дядьки Маркіяна були священиками. Молодший на рік брат Микола (1812 р. н.) теж став священиком, служив якийсь час у Мізуні поблизу м. Долини. 11 листопада 1864 р. о. Микола приїхав до Львова просити про перенесення на іншу парохію, отруївся чадним газом в «Молдавському» готелі «У Юдки». Його онук Богуслав Шашкевич (1 липня 1888, Лолин — 1935, Едмонтон) — отаман УГА, командир 9-ї Белзько-Угнівської, згодом 21-ї Збаразької й 4-ї Золочівської бригад УГА.
Із п’ятьох синів тільки найменший Антін (1815 р. н.) змінив родову традицію – став професійним військовим, службу закінчив майором у Будапешті. Син Антіна – Олександр Шашкевич (небіж Маркіяна) дослужився до звання фельдмаршала-лейтенанта (генерала-лейтенанта) — найвищий ранг, якого досягали українці в австро-угорській армії.
Є в нашій історії славне ім’я Антіна Шашкевича, автора пісні «Там, де Ятрань», але це не родич Маркіяна.
Маркіян Шашкевич закінчив початкову церковну школу у Білому Камені, міській нормальній школі (закінчив 1823 року). А далі для українця сумна альтернатива – «або хлопом, або попом».
Закінчив Другу цісарсько-королівську гімназію при Домініканському монастирі у Львові, потім Маркіян вступив до Львівської семінарії, щоб продовжити справу діда, батька. Та не дуже подобалися юнакові порядки закладу. Наприклад, о шостій годині вечора треба було бути в монастирі. А кав’ярні? Келишок доброго вина? Маркіян не міг від цього відмовитися – і Шашкевича відрахували з семінарії за «надмірне вільнодумство».
Батько не міг цього простити синові, він відмовився від Маркіяна. Вільнодумець-сестрінок залишився у Львові на квартирі у маминого рідного брата Захара Авдиковського. Дядько був управителем шпиталю при костелі Св. Лазаря. Маркіян заробляв собі на хліб приватними уроками, переписуванням службових паперів, а дозвілля проводив у бібліотеці.
Наступні чотири роки Маркіян намагався поновитися в семінарії, але це удалося тільки після смерті батька. У семінарії Шашкевич знайшов однодумців і разом із приятелями – Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем – заснував гурток із сотні юнаків. Парубки вирішили відродити руську мову у письменстві та загальному вжитку, між собою вони спілкувалися українською, збирали факти з історії України, записували народні пісні. Приятелі Шашкевича навіть обрали собі праслов’янські імена: Вагилевич називався Ярославом, Головацький – Далибором. Маркіян став Русланом у цьому слові він вбачав свій смисл: Рус-ленд – син Руси. Згодом Шашкевич напише «Псалми Русланові» – переспів Давидових псалмів.
Юнаки заприсяглися, що дадуть своїм дітям руські імена. І дійсно: у кожного з трійці були сини на ім’я Володимир, Головацький мав аж двох Володимирів.
У семінарії нікого не дивував гурток поляків, проросійський гурт, але русини-українці, які виступали за рівноправність української мови з польською, за відродження української мови в письменстві та церковних проповідях – це дивина, тому їх глузливо кликали «Руська трійця».
У 1835-му Маркіян виголосив у семінарії промову на честь вшанування цісаря українською. Наступного року Шашкевич виголосив першу промову українською мовою в музеї семінарії перед представниками духовної влади, запрошеними гостями.
14 жовтня 1836 року семінаристи зважилися на відважний вчинок. На свято Покрови кілька членів угрупування отримали право виголосити святкову проповідь в храмах Львова. Тексти проповіді польською мовою були попередньо затверджені ректором семінарії Телеховським. З амвону собору святого Юра Маркіян Шашкевич, його друзі – Микола Устиянович та Юліян Величковський виступили в Успенській та П’ятницькій церквах Львова з проповідями народною мовою! Після цієї проповіді вони поверталися як витязі з поля бою.
У 1836 р. Шашкевич написав брошуру «Азбука і Abecadlo», спрямовану проти спроб запровадження в українській мові латинської абетки, бо вважав, що кирилиця єднає українців. Створив «Читанку» для малих дітей. У 1837 р. у далекій Буді (нині – частина Будапешту на лівому березі Дунаю), там, де церковна цензура не поширювалась, опублікували знаменитий нині альманах «Русалка Дністровая» – першу для Галичини книгу народною мовою, чим розпочали епоху нової літератури для тієї частини України, що перебувала в складі імперії Габсбурґів і мала таку ж роль для галичан, як для Великої України «Енеїда». «Руська трійця» заклала першу основу під сучасний український правопис. Автори «Русалки» вперше в історії використали «фонетичне письмо» за принципом, який вони самі пояснили у передмові до альманаху: «пиши як чуєшь, а читай як видишь». Шашкевич із друзями вигадали літеру «є», сучасні буквосполучення «ьо» та «йо». Відкинули літери «ъ», «ы», звук «и» вперше передавався лише цією літерою. Новизною була літера «ў» (у нескладове), що зберіглася в білоруській абетці.
У вірші «Побратимові», адресованому Устияновичу, Шашкевич послідовно поєднав назви «Україна» та «Русь», що пізніше використав Михайло Грушевський «Історія України-Руси». Поет писав про «руських батьків, боярів, князів» та «гетьманів, козаків», визначив межі українсько-руської землі: «Як при Чорнім морі себе заквітчає, […] як в водах-Дніпрі змиєсь, прибереся, […] на Дністр занесеся.»
У цей час закоханий у невимовну красуню Юлію Крушинську Маркіян під іменем Марціянуса листувався з коханою польською мовою, цією ж мовою написав кілька інтимних поезій.
У 1838 році Маркіян закінчив Львівську духовну семінарію. 20 травня 1838 р. висвячений митрополитом Михайлом Левицьким Шашкевич був призначений парафіяльним священиком у Гумниськах, де була плебанія в жалюгідному стані з гнилою підлогою, про що 3 жовтня 1838 писав у листі до консисторії з проханням про переведення в інше місце, бо умови були небезпечними для вагітної дружини Юлії та майбутньої дитини. Потім служив у Нестаничах Холоївського деканату (скерування отримав 18 жовтня) та Новосілках.
7 квітня 1839 р. знайшовся в молодих син — Володимир Шашкевич.
Та навіть дружна родина не могла врятувати від трагедії: великі злидні, що спричинили смерть молодшого сина Святослава; туберкульоз, тяжкі переживання і – наслідок стресу – Маркіян Шашкевич втратив зір і слух, півроку був паралізований. Добивали 32-річного священика гіркі вісті: його побратими розчарувалися в колишніх ідеях.
7 червня 1843 р. 31-річний Маркіян Шашкевич «перший русин у Галичині, який пройнявся ідеєю національності», відплив у Вічність. Поет, перший перекладач Біблії, «Слова о полку Ігоревім»; творів із сербської, чеської, польської та грецької мов; ініціатор видання альманаху «Русалка Дністровая»; автор брошури «Азбука і Abecadlo» (1836), спрямованої проти спроб запровадження в українській мові латинської абетки, «Читанки» для малих дітей.
Справу батька продовжив син Володимир – український письменник, народовець, редактор журналів «Вечерниці» (1862—1863), «Русалка» (1866) та двох читанок для селян «Зоря» (1871—1872). Автор перекладів творів Гейне.
Символічний портрет Маркія́на Шашкевича, створений за розповідями та за портретом сина Володимира.
Поховання поета, його дружини Юлії та сина Володимира.

Лис 6, 2019Ганна Черкаська

uahistory.com

О admin

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*