Федір Ернст

09 листопада 1891 р. у Києві побачив світ Теодор-Ріхард Ернст, мистецтвознавець і шляхетна людина. Федір Ернст увів до мистецтвознавчого обігу термін «мазепинське бароко».
Коріння його роду з Німеччини. Дід Федора по батькові 1814 року залишив розорену війнами Саксонію й переселився на Україну. Суконщик високого класу працював на багатьох фабриках нашої землі. Зрештою підданий Німеччини заробив на більш-менш пристойне житло для родини й оселився у Києві. Там і народився Людвиг-Едуард Карлович – батько Федора. Хлоп`ям він мусив працювати розсильним, але спромігся на одержання освіти. Працював Людвиг Ернст прикажчиком, згодом – страховим агентом. Його ж дружиною стала Христина Миколаївна – дочка професора Київського університету. За десять років знайшлося їм шестеро дітей, наймолодшим із яких був Федір. Татко прагнув забезпечити майбуття нащадків, дати дітям освіту, тому, маючи невелику пенсію, став підприємцем. Він купив у Глухові три десятини землі, побудував маленький (на 25 робітників) шпагатний завод. Потроху Людвиг Ернст почав віддавати борги.
Федір здобував освіту у Глухівській гімназії (1900-1909, закінчив з срібною медаллю). Після смерті батька завод одразу ж здали в оренду для виплати боргу. Христина Миколаївна з шістьма дітьми покинула Глухів і подалася до батьків у Київ. Завдяки їхній підтримці всі шестеро одержали хорошу освіту.
Оплачувати навчання Федора узявся дядько – відомий київський окуліст доктор Е. Неезе. Племінник узяв ставлення доктора до роботи собі за зразок. Так, він усе життя зберігав лікарський щоденник, який Е. Неезе вів до останнього подиху, описував старенький перебіг власної невиліковної хвороби, останній запис був: «Настає природна смерть».
Микола – старший брат Федора – студіював історію в Берлінському університеті. Тому й молодший поїхав до Берліна (1909-1910). Навчаючись разом із братом, Федір одержував насолоду не тільки від наук та бібліотек, а й від відвідувань музеїв Німеччини та Австрії. Федір Ернст мріяв повернутися на Україну вченим-викладачем, але німецьке громадянство та освіта, одержана в Німеччині, не давали можливості здійснити мрію.
Це спонукало юнака забрати документи і перевестися до Києва. Студент історичного відділення університету (1910-1914) Ернст працював на кафедрі історії мистецтва у Г. Павлуцького. Він написав дослідження «Київська архітектура ХVІІ – ХVІІІ ст.», девізом якого поставив слова: «Київ мене породив». Познайомився Федір Ернст із М.Біляшівським, з 1913 почав друкувати перші наукові розвідки.
У 1913 р. Федір Ернст подав прохання про надання йому російського підданства, яке одразу задовольнили, але один із чиновників, сподіваючись видавити хабар, заховав рішення. Отак із легкої руки канцеляриста з початком війни Ернст був арештований і засланий до Челябінська, як німецький підданий. Про перебування в Росії, Ернст писав:” Живеться мені тут на диво паскудно. Навряд чи Ви навіть уявляєте собі, що це значить – добре провештавшись по білому світі, споживши з дерева пізнання добра й зла, – потрапити до такої глушини й сидіти, не сміючи рухатись, як замаринованому в банці. Від кожного сільського Матюхи сподіватися плювка чи триповерхового виразу, шанобливо потискувати руку стражникові й тремтіти перед паном урядником. Не кажу вже про пана волосного писаря, що тільки за дуже доброго настрою простягає мені два пальці. Давно б уже повісився, та найближчий телеграфний стовп за 60 верст звідси.”
Тільки 1918 р. повернувся Федір Людвикович до Києва і зайнявся рятуванням художніх цінностей. Одразу його було обрано дійсним членом Історичного товариства Нестора-літописця. Федір Ернст провів реєстрацію 160 будівель, які становили архітектурну цінність.
1919 р. за рекомендацією ректора Української державної академії мистецтв Георгія Нарбута Федора Ернста призначили бібліотекарем і завідувачем академічною галереєю Рятуючи від плюндрувань бібліотеку професора Лук`яненка, Ернст захворів на висипний тиф і пролежав два місяці в ліжку. З приходом поляків «голодував, як ніколи ні до, ні після того». Влітку 1920 року вчений ходив пішки за 65 верст від Києва для обміну хатніх речей на харчі.
Згодом Ф Ернста обрали завідувачем художнім відділом Київського музею Т. Шевченка і 10 літ він обіймав цю посаду, збільшивши відділ у 15-20 разів. 10 років Ернст був професором художнього технікуму та археологічного інституту.
Влітку 1929 р. Федір Ернст разом із дружиною їздили на Хортицю. Невдовзі пороги мали бути затопленими, тому історик вирішив попрощатися з ними. «Важко сказати, – згадувала Тамара Львівна, – скільки часу тривав наш шлях. Знаю лише, що цілком знемагала від спеки й утоми. З того, що розповідав дорогою чоловік, я схоплювала лише окремі уривки фраз. Не було навіть сили висловити свій протест. Лише діставшись того місця, звідки було видно Хортицю, Федір Людвигович нарешті перестав крокувати. Трохи отямившись, я зібралася було вибухати докорами. Та мене вразив і зупинив вираз обличчя, з яким він мовчки дивився на цей острівець, знявши капелюха на знак поваги до тієї святині, яку він для нього являв».
У той час уряд охоче продавав цінності за кордон, іноземці ходили нашими музеями наче крамницями й за безцінь скуповували історію. Проти цього злочину виступив Федір Ернст. Також Федір Ернст, Іполит Моргілевський та Микола Макаренко виступили на захист Михайлівського Золотоверхого.
23 жовтня 1933 р. Федір Ернст пішов вранці у видавництво Академії й не повернувся додому. Він був заарештований за звинуваченням у контрреволюційній діяльності, створенні ворожого осередку в музеї, Ернсту приписувалося «шкідницьке з політичного боку ставлення до пам’ятників колишнього культового призначення». У 1933-1937 рр. відбував ув’язнення у виправних таборах на Біломоро-Балтійському каналі, створив музей його історії в м.Повенці, музей будівництва каналу Москва-Волга в м. Дмитрові (завідував музеєм 1936-1937). Його енциклопедичні знання, уважне ставлення до людей, легкий характер просто вражали.
Після звільнення мистецтвознавець жив і працював в Алма-Аті, 1938-го зусиллями Ернста в Алма-Аті відкрито Казахську національну художню галерею, де його призначено заступником директора.
І тут почалися пригоди з Тамарою Львівною. Вона викладала іноземні мови, отже – шпигунка, за що й була засуджена. Мало того, її керівником у підривній діяльності був чоловік. У відчаї дружина запропонувала разом піти з життя.
Ернст не переймався своєю долею, але дружина була на 15 років молодша. Рятуючи її, він узяв би на себе всі неіснуючі провини. Після арешту дружини Тамари Львівни Ернста змусили виїхати з Алма-Ати до Уфи, де працював у Башкирському державному художньому музеї заступником директора, звідки був звільнений через судимість.
16 липня 1941 заарештований в Уфі за звинуваченням у зраді Батьківщині. На початку 1942 року в Уфі Ернсти потрапили до однієї тюрми.
28 жовтня 1942 року Федора Ернста було розстріляно.
Тамара Львівна відбула табори, після яких збирала матеріал про життя чоловіка.

Жов 28, 2018Ганна Черкаська

uahistory.com

О admin

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*